7 клас
16 лютого 2021 р.
Українська мова
Тема. Складання і розігрування діалогів (записати в зошит)
Скласти і записати в зошит діалог . Вправа 619 (тема - на вибір)
Українська література
Тема. В.Симоненко "Лебеді материнства"
Працюємо в класі
Опрацювати підручник ст.179-181
Прочитати виразно поезію на ст.182
Домашня робота
Вивчити напам'ять вірш "Лебеді материнства" ст.182
6 клас
16 лютого 2021 р.
Українська мова
Тема. Написання прикметників із суфіксами (записати в зошит)
Працюємо на уроці
Опрацювати правило на ст.147.
Виконати впр.383 усно
Виконати впр.384 письмово
Виконати впр.386 усно
Домашня робота
Опрацювати параграф 46, ст.147, впр.385 (1 і 2 завдання)
10 клас
16 лютого 2021 р.
Українська мова
Розвиток мовлення. Особливості конспектування
Працюємо на уроці
Тема 11. ст.242
Тема 12. ст.243
Опрацювати теми усно. Із правил вибрати головне і записати в зошит.
Домашня робота
Підготуватися до контрольної роботи з теми" Фразеологія. Лексикографія. Морфеміка. Словотвір"
Українська література
Тема. Неоромантизм
Працюємо на уроці
Зробити конспект ст.155 (письмово)
Опрацювати (усно)
Неоромантизм як одна з провідних художніх систем українського модернізму к. ХІХ - поч. ХХ ст.
Динамічні літературні, культурні і політичні процеси на межі ХІХ іХХ століть формували нове, розмаїте і поліфонічне, художнє мислення - літературу ХХ ст. Прикметними ознаками його переломного характеру століть, з одного боку, усвідомлення літератури як певного національного та історичного типу культурної творчості, а, отже, усвідомлення її зв’язку з традицією, а з другого – заперечення існуючої літературної традиції, а на ґрунті цього – змагання різних тенденцій літературного й культурного розвитку.
Основні зміни в письменстві поч. ХХ ст. пов’язані передусім з появою українського модернізму, який починає активно розвиватися з кінця ХІХ ст.
Прикметною ознакою європейського модернізму стали пошуки універсального стилю й синтетичної образності. В Україні ці пошуки призводять до розгортання своєрідної неоромантичної стильової манери, охоплюючи елементи різноспрямованої стилістики (символізму, імпресіонізму, натуралізму, романтизму, неокласицизму), тяжіючи загалом до романтичного типу свідомості.
Слід зауважити, що романтичні тенденції завжди були притаманні українській літературі. На думку Ю.Бойка, українська література була “приречена” на романтизм завдяки специфіці суспільно-історичних та ментальних умов. Романтична традиція “ніколи не переривалася в українській літературі”, тому неоромантичні пошуки поч. ХХ ст. мали під собою ґрунт попередніх поколінь.
Романтичному типові творчості, що ґрунтується на художньому поєднанні минулого й сучасного, часовій трансформації образів і характерів, жанрово найбільш імпонують синкретичні жанри, зокрема драматична поема. В ній робляться, як зазначає М.Гуляєв, “широкі узагальнення, з минулого використовуються певні уроки для сучасного. Звернення до історії, до перекладу має тут цілком конкретні, сучасні цілі”.
Неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, - часом попри безнадійну ситуацію, - зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякдення (герой драматичної поеми Лесі Українки “У пущі” Річард Айрон). Герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів. Чітко окреслила сутність неоромантичного ідеалу О.Кобилянська у повісті “Царівна”. Письменниця наголошувала. що найвищий ідеал можна знайти лише в самій людині, але для цього слід передусім бути собі ціллю й “обробляти самого себе, з дня на день, з року до року; різьбити себе, вирівнювати, щоби все було складне, тонке, миле, щоб не осталось дисгармонії ані для ока, ані для серця”.
Неоромантики зосереджувалися на дослідженні внутрішнього світу людини, через нього старалися прозирнути у світ духовний, трансцендентний (прикметне у цьому зв’язку зауваження Ольги Кобилянської про тенденцію нової літератури: “А тепер звертається все назад до душі і бажає зблизитися невидимому, тонкому світові”).
Зачинателем нових духовних та поетичних віянь доби, була ЛесяУкраїнка, свої шукання називала новоромантизмом.
Поетеса подає власне
визначення неоромантизму: “Старий романтизм прагнув визволити особу,
- але тільки виняткову, героїчну, з
натовпу... Неоромантизм прагне визволити особу в самому
натовпі, розширити її права, дати
їй можливість знаходити подібних
до себе, або якщо вона виняткова й притому активна, дати
їй нагоду підносити до свого рівня, не бути
в альтернативі вічної моральної самотності чи моральної самотності чи моральної казарми”.
Неоромантизм – стильова хвиля модернізму, що виникла в українській літературі на поч. ХХ ст., пойменована Лесею Українкою “новоромантизм”. Визначальною рисою неоромантизму, на противагу романтизму з його концептуальним розривом між ідеалом та дійсністю, виявилася конструктивна спроба подолати протиставлення цих конфліктно непереборних опозицій, завдяки могутній силі волі зробити сподіване, можливе дійсним, не опускаючи цього можливого до рівня інертного животіння.
Філософська основа неоромантизму.На початку ХХ ст. українська інтелектуальна думка асимілює (затвердженням С.Павличко) ряд досягнень світової філософської думки.
В.Пахаренко відзначає, що неоромантики мистецьки опанували здобутки нової філософії – концепцію волюнтаризму Шопенгауера-Ніцше, фройдизм із його увагою до позасвідомого, боротьби життєствердного і смертоносного полюсів у людській душі. Неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційне-інтуїтивне пізнання.
А.Берґсон трактує людину, як творчу істоту, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним. У статті “Вступ до метафізики” філософ визначає можливість пізнання світу, але не в раціональний, а в інтуїтивний спосіб.
Новим для культурного й філософського осмислення ХХ ст. став естетичний феноменалізм Ф.Ніцше, який закладав підвалини естетико-індивідуального перелому раннього українського модернізму.
Водночас слід наголосити, що філософія Ніцше не була асимільована українською літературою в повному обсязі. Українським авторам імпонували окремі ідеї філософа.
Так, Ф.Ніцше ідеал “надлюдини” трактує через перспективу нового ціннісного сприйняття – як синтетичний образ, творчий принцип самого життя. “Вічне повернення” і “надлюдина” постають у Ніцше діонісійським синтезом, естетичною проекцією.
В українській літературі філософське обґрунтування модерної культури базувалося на переборюванні провінційності, народницької утилітарності, забезпечуючи перехід від етнографічно-побутової самоіндентифікації до культурної самосвідомості. Певною спільністю національно-культурних цілей модерного і народницького напрямків пояснюється особлива роль в українській літературі початку ХХ ст. елементів романтичної свідомості.
Прикметною ознакою європейського модернізму стали пошуки універсального стилю й синтетичної образності. В Україні ці пошуки призводять до розгортання своєрідної неоромантичної стильової манери.
Неоромантизм на цей період не оформився як цілісний творчий метод. Риси неоромантизму різні дослідники знаходять у вторах перш за все Лесі Українки, О.Кобилянської, а також у окремих творах М.Вороного та Михайла Коцюбинського.
Основні риси неоромантизму виявленні в літературі.
Неоромантизм отримує своє втілення на початку ХХ ст. Сучаснідослідники розглядаючи неоромантизм, виділяючи ряд його ознак: зокрема А.Войтюк, зазначає: “Художній синтез історії і сучасності, міграція літературних характерів – типів з епохи в епоху на основі поетичної аналогії взагалі характерні для романтичного типу творчості”.
Творчість Лесі Українки з позицій неоромантичної свідомості трактується односно як новочасна і сучасна (С.Козак). Новочасна, передусім тому, що намагається оживити національну правду про суспільно зумовлені людські долі шляхом усвідомлення тяжких моральних та національних випробувань людини, заплутаної в суворі обставини історичного процесу. Сучасною є творчість Лесі Українки, бо вона актуалізує минувшину, даючи можливість вибору концепції та особистої участі у “творенні історії”.
Центральне зерно неоромантики Лесі
Українки Ю.Бойко пропонує визначити так:
“Сильна інтелектуально, вольова, чуттєва особистість шукає розв’язок
основних філософських проблем життя не лише шляхом гострої
логічної аналізи, але й інтуїтивно, причому розв’язки останнім
способом здебільшого і є завершальними”.
Одне з центральних місць у неоромантичній творчості Лесі Українки посідає проблема морально-етичного вибору особистості. На думку відомої дослідниці Марії Зубрицької аспект вибору включає певні етапи:
- загострення конфлікту особи і загалу;
- усвідомлення особистістю сутності цього конфлікту;
- власне вибір, що базується на комплексі морально-етичних та світоглядних цінностей особистості;
- послідовне дотримання (або відмова) від шляху, зумовленого вибором. (“Кассандра”, “Одержима” – дотримання; “Осіння казка” – відмова).
Визначальним лідером нової генерації українських митців стала ОльгаКобилянська (1863-1942). Вона внесла в українську літературу нову неоромантичну стилістику. О.Кобилянська розробляла типи й моделі глибоко індивідуалізованого характеру, особливо жіночого (“Царівна”), досліджувала духовний смисл внутрішнього людського життя. Будучи близькою до романтичної німецької натурфілософії, О.Кобилянська тяжіла до творення власної індивідуальної філософії.
Так, популярну для української літератури тему природи й культури, народу й інтелігенції письменниця трансформувала в екзистенціальну проблематику духовності, яка протистоїть інстинктам (власності, заздрощів) й фатально залежна від них, починаючи від біблійного гріха аж до нового кола братовбивства (“Земля”). У великих прозових творах (“Через кладку”, “За ситуаціями”, “Апостол черні”) Кобилянська переосмислює традиційну для української літератури виховну проблему. Через розгортання різних життєвих конфліктів і ситуацій письменниця аналізувала ідеальну потенцію розвитку людського характеру. При цьому реальні вчинки і події вона занурює в духовний світ героїв, який відбивається в дзеркалі спогадів, поривань індивіда. Так виникала нова форма психологічної повісті, не схожої на традиційну повість-хроніку. Вона вбирала в себе структури ліричного щоденника (“Царівна”), діалогізованої оповіді (“Німба”). Відчутна іноді не співмірність різних планів розповіді, різностильовість вказували на освоєння нових моделей і рівнів прозового вислову, серед яких особлива роль належала неоромантизму.
Таким чином, неоромантична концепція слова, базуючись на здобутках новітньої філософії, ставить у центр художнього зображення передусім активну індивідуальність, що прагне волі (як свободи) й наділена волею (як волею до життя). Утвердження волюнтаристських концепцій поширюються на історично-суспільний та загальнолюдський контекст.
Неоромантизм як стильову течію характеризують такі ознаки:
1) зображення виключних людей у незвичайних обставинах. розкриття духовної величі людини; перенесення уваги на внутрішній конфлікт особистості;
2) розробка тем переважно з вітчизняної та світової історії, посилена увага до міфології, трансформація міфологічних сюжетів та образів, а також міфотворення;
3) інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, надання їм філософсько-символічного змісту;
4) протест проти фізичного, а особливо духовного гноблення особистості;
5) підвищена емоційність і виняткова напруженість зображення подій, ситуацій, обставин. характерів, звернення до морально-етичного вибору;
6) заперечення будь-яких правил і канонів, вільна побудова твору; використання синкретичних жанрів, особливо драматичної поеми;
7) емоційність, піднесеність мови, інтенсивне використання риторичних фігур, інверсій, гіперболічних тропів, символіки; ускладнення метафорики.
Домашня робота
Опрацювати підручник ст.155.
9 клас
15 лютого 2021 рік
Зарубіжна література
Тема. Специфіка художнього конфлікту й жанру п'єси. Засоби комічного у п'єсі.
Працюємо на уроці
Опрацювати конспект. Обов'язково!!!
Гоголь
завжди класик і завжди
сучасний.
Ключова проблема п’єси – корумповане середовище та його вплив на особистість.
Корупція – злочин, що полягає у використанні особою
прав наданих їй за посадою в цілях особистого збагачення
Явище корупції в літературі першим зобразив
Гоголь, він розкрив не окремі злочини, а цілу державну систему корупції та
хабарництва.
І хоча ці слова не названі у тексті п’єси,
але саме про них йдеться в творі.
Ø Де і коли розгортаються події в комедії?
Події розгортаються в повітовому місті Саратовської губернії в 1831
році. Городничий каже, що «… звідси, хоч три роки скачи, ні
до якої
держави не доїдеш».
Ø Що представляє собою повітове містечко?
Вулиці міста були завалені сміттям. Всюди панував хаос і
безлад,
процвітало хабарництво.
Повітове місто N – символічне
зображення всієї Росії.
У цьому маленькому місті як у будь-якій державі є своя
юстиція,
охорона здоров'я, освіта. На чолі кожної установи свої чиновники.
Коротку, але влучну характеристику яким дав у
своєму листі до
друга Тряпічкіна Хлєстаков (Лист Хлєстакова)
Характеристика Городничого
Ø
Що пише про
Городничого автор в замітках до акторів?
Антон Антонович Сквозник-Дмухановський – городничий, начальник
повітового міста.
До
уваги акторів
Уже постарілий на службі й дуже недурний, по-своєму, чоловік. Хоч
і хабарник, але поводиться дуже солідно; говорить ні голосно ні тихо, ні багато
ні мало, його кожне слово значуще. Риси обличчя грубі й жорстокі, як у всякого,
хто почав тяжку службу з нижчих чинів.
Він одягнений, як звичайно, у свій мундир з петлицями і в ботфортах зі шпорами.
Волосся в нього стрижене, з сивиною.
Ø
Прізвища героїв
Гоголя завжди промовисті. Як можна схарактеризувати героя за його прізвищем?
Відповідно до словника Даля, сквозник – це «хитрий, пронирливий чоловік, пройдисвіт,
досвідчений шахрай»; дмухан – це «бундючність, гордість, пиха, чванство».
Ø
Чому, почувши про те,
що «ревізор» уже тиждень як у місті, городничих перелякався? Якими були його
перші розпорядження щодо наведення порядку?
У місті повний безлад, на вулицях бруд; один із поліцейських п’яний, як
чіп; арештантів не годували, поліцейський Держиморда б’є правого і винуватого.
Заходи усунення недоліків
§ поставити квартального на мосту «для благоустрою»;
§ розкидати старий паркан «і поставити солом’яну тичку, щоб схоже
було на планування»;
§ не випускати солдатів на
вулицю;
§ «сказати Держиморді, щоб…
не… давав волі кулакам».
Ø
Перегляньте
ілюстрації, схарактеризуйте образ городничого, використовуючи цитати з тексту
комедії.
Характеристика
Земляники.
Яким бачить його образ Гоголь? Як
можна пояснити походження його прізвища?
Почнемо із заміток
до акторів
Попечитель богоугодних закладів, дуже товста, неповоротка й незграбна людина, але до всього
того проноза й крутій. Дуже прислужливий і метушливий.
Прізвище Земляника , за допомогою якого
Гоголь порівнює героя з рослиною, що стелеться по землі, створює уявлення про
людину низинних вчинків - донощика, кар'єриста.
Ø Що негаразд у богоугодному закладі? Що
потрібно зробити, щоб приховати
недоліки, адже усунути їх практично неможливо?
В лікарні антисанітарія: палати брудні, усі хворі схожі
на ковалів, вони не забезпечені чистим одягом, білизною, їх не лікують і погано
годують; у палатах курять тютюн; усі «одужують як мухи».
Лікар Гібнер, німець за походженням, не
знає російської мови, не може спілкуватися з пацієнтами, поставити правильний
діагноз.
Заходи усунення недоліків
§
одягти хворим чисті ковпаки;
§
повісити таблички з назвою хвороби;
§
щоб зменшити кількість хворих, відправити їх додому.
Ø
Перегляньте
ілюстрації, схарактеризуйте образ Земляники, використовуючи цитати з тексту
комедії.
Характеристика
Ляпкіна-Тяпкіна.
Яким його бачить Гоголь? Як можна
пояснити походження його прізвища?
Суддя, людина, що прочитала п’ять чи
шість книг, і тому трохи вільнодумна. Охочий
дуже до здогадів, і тому кожному слову своєму надає ваги. Той, хто грає
його, повинен завжди зберігати на
обличчі своєму значущу міну. Говорить басом, довго розтягаючи, з хрипом і
сопінням, як старовинний годинник, що перше шипить, а потім уже б’є.
Прізвище
Ляпкин-Тяпкін утворене від народного фразеологізму «тяп-ляп». За даними
словника Д. Н.Ушакова, він має значення
«швидка, але недбала і груба робота». Таким прізвищем Гоголь
підкреслює його неуцтво і
безвідповідальність.
Ø
Чи може такий
суддя захищати інтереси жителів міста? Що у нього твориться у приймальні для
громадян міста? А хто веде засідання суду? Що пропонує Городничий та і сам
Ляпкін-Тяпкін, щоб приховати недоліки?
У суді Ляпкіна-Тяпкіна панує хаос і безлад – в присутніх місцях гуляють гуси.
У місці, де приймають присяжних, висить довжелезний батіг. Засідатель зазвичай на судові справи приходить у
нетверезому стані.
Заходи усунення недоліків
§
гусей відправити на кухню і приготувати
гарний обід;
§
арапник прибрати,
а як проїде ревізор, знову можна
почепити;
§
засідателю
порадити їсти цибулю або часник, звернутися за
медикаментами
до
Християна Івановича Гібнера.
Ø
А ви бачили суддю,
який сам дає хабаря? А давайте подивимося!
Сценка
Ляпкін-Тяпкін дає хабаря Хлєстакову.
Ø Перегляньте ілюстрації, схарактеризуйте образ
Ляпкіна-Тяпкіна, використовуючи цитати з тексту комедії.
Характеристика
Луки Лукича Хлопова.
Ø
Чому Гоголь не дає
ніяких зауважень до цього персонажа? Що можна сказати про походження його
прізвища?
Більше всіх
боїться ревізора Лука Лукич Хлопов, доглядач училищ. Він сам про це говорить:
“Не приведи бог служити по вченій частині, усього боїшся. Усякий мішається,
усякому хочеться показати, що він теж розумна людина”.
Слово Хлопов (прізвище служителя
училищ), очевидно, походить від слова «холоп». Гоголь висміює рабську приниженість,
знеособленість
і заляканість чиновника.
Він типовий представник того
суспільства, в якому людина не звикла сміливо висловлювати власну думку і взагалі мати її. Хлопова не цікавлять ні методика
викладання предметів, ні знання учнів, він боїться тільки за свою репутацію.
У навчальних закладах міста N немає порядку, і в цьому винен як Хлопов, так
і Городничий. І розпорядження їх, щодо усунення недоліків просто смішні.
Заходи усунення недоліків
§
наказати учителю історії, щоб не ламав стільці
у запалі розповіді;
§
заборонити
предводителю робити гримаси;
§
гнати учителів, щоб не розводили
вільнодумства;
Ø Перегляньте ілюстрації, схарактеризуйте образ
Хлопова, використовуючи цитати з тексту комедії.
Характеристика почмейстра Шпекіна.
Ø
Яким бачить Гоголь
Шпекіна? Що означає його прізвище?
Поштмейстер, Іван Кузьмич Шпекін, простосердна до наївності
людина.
Служба для нього не праця, а приємне проведення часу. Він розкриває листи
й читає їх. Найцікавіші залишає в себе й
у цьому не бачить ніякого злочину. За це
його не лає навіть городничий, а навпаки, радить продовжувати уважно стежити за
тим, щоб не випустити з міста якої-небудь скарги або повідомлення.
Прізвище Шпекін утворене від слова «шпик», що означає
таємного агента або сищика.
Ø
Чим для нього є служба у поштовому відомстві? Чи є недоліки
в його роботі? А чи потрібно їх позбутися? Що про це каже городничий?
Шпекін завжди цікавився тим, що нового
відбувається в світі. Саме тому,
користуючись вигодою своєї роботи, він нерідко любив відкривати чужі конверти і
листи, читати їх зміст. Але, тим не
менш, він грамотна і вихована людина, віддана начальству і своїй роботі.
Заходи усунення
недоліків
§
відкривати і надалі чужі листи, читати
їх, щоб вище начальство
перебувало в курсі всіх справ і новин.
Недоліки є, але усувати їх не
потрібно!
Алогізм –
нелогічність у міркуваннях, внаслідок
чого мислення
набуває суперечливості,
двозначності.
Ø Перегляньте ілюстрації, схарактеризуйте образ
Шпекіна, використовуючи цитати з тексту комедії.
Які ж
засоби використовує Гоголь для того, щоб створити ефект комічного?
Іронія,
гротеск, гіпербола, промовисті прізвища, комізм ситуацій, мова героїв,
самовикриття, зміст ремарок, «німа сцена», сатира.
Слово учителя. Комедія Гоголя – це сміх,
крізь сльози. Саме тому Городничий промовляє: «Чого смієтесь? Із себе
смієтесь!..»
Ø
Чи є в комедії
Гоголя позитивний герой? Так це СМІХ!
ОБРАЗ І ХАРАКТЕРИСТИКА ГОРОДНИЧОГО В
КОМЕДІЇ "РЕВІЗОР"
Городничий служить чиновником вже 30 років, тобто йому, судячи з усього, близько 50 років.У городничого є дружина і діти. Судячи з усього, крім дорослої доньки Марії у нього є ще й діти молодшого віку.Городничий ніжно ставиться до своєї дружини і в листах називає її "ясочкою"
Городничий погано виконує свої обов'язки і ображає громадян:«Такого городничого ніколи ще, пане, не було. Такі образи лагодить, що описати не можна».
Антон Антонович - досвідчений шахрай. Він вміє обманювати навіть самих хитрих людей:«Тридцять років живу на службі; жоден купець ані підрядник не міг провести; шахраїв над шахраями обманював…. Трьох губернаторів обдурив. Що губернаторів!»
Городничий "наживається" всюди, де можна,
тому серед чиновників він вважається розумною людиною:«Так як я знаю, що за тобою, як за всяким, водяться грішки,
тому що ти людина розумна і не любиш пропускати того, що пливе в руки».(Із листа
Городничому)
Насправді городничий - дурна людина. До такої думки приходить не тільки Хлестаков,а й сам Сквозник-Дмухановський:"Городничий - дурний, як сивий мерин ..." (думка Хлестакова) " Як я, старий дурень? Вижив, дурний баран, з розуму." (Городничий про себе)
Городничий - жадібний, ненаситний чоловік:"Ні, бач, йому всього цього мало … Прийде в крамницю і, що не потрапить, все бере. Сукна побачить штуку, каже:« Е, милий, це гарне суконце: віднеси-но його до мене ». Ну і несеш, а в штуці; то буде без мала аршин п'ятдесят." (1 аршин - 0,72м)
Городничий бере хабарі у купців і інших громадян:«Купецтво та громадянство мене бентежить. Кажуть, що я їм солоно припав, а я, ось їй богу, якщо і взяв з іншого, то, право, без будь-якої ненависті.»
Городничий не стежить за порядком і чистотою в місті. Він прибирає місто тільки для ревізора:«Арештантам не видавали провізії. На вулицях шинок, нечистота! Ганьба!». Вимели б всю вулицю, що йде до трактиру, і вимели б чисто ...»
Городничий краде гроші з державної скарбниці. Він розікрав гроші на будівництво церкви. Ревізору ж він збирається пояснити, що церква була побудована, але згоріла:«Так якщо запитають, чому не вибудувана церква при богоугодному закладі, на яку назад тому п'ять років була асигновано сума, щоб не забули сказати, що почала будуватися, але згоріла. Я про це і рапорт представляв. А то, мабуть, хто - небудь, забувши, здуру скаже, що вона і не починала будуватися».
Антон Антонович порушує закони. Так наприклад, він бере в солдати тих, кому не належить йти в армію:«Так чоловіка мого наказав забрити в солдати, і черга-то на нас не припадала…»
Городничий - нероба, але при цьому він уміє "розписувати", красиво говорити про те, що він нібито робить:«Ека, нероба.» «Як розписує! Дав же бог такий дар».
Антон Антонович ображає купців, загрожує і шантажує їх. Купці міста N готові "лізти в петлю" від його "образ":«Не губи, пане! Образи терпимо зовсім даремно. Так все від городничого тутешнього». «Вже не знаємо, як і бути: просто хоч в петлю лізь». А спробуй перечити, наведе до тебе в будинок цілий полк на постій. А якщо що, велить замкнути двері. «Я тебе, - каже, - не буду, піддавати тілесному покаранню або тортурами катувати - це, каже, заборонено законом, а ось ти в мене, любий, з’їси оселедця!»
Городничий мріє бути генералом, хоча зовсім не заслуговує на це звання:«Ось викине штуку, коли справді зробиться генералом! Ось вже кому пристало генеральство, як корові сідло!
За городничим водиться багато грішків, але при цьому він ходить до церкви щонеділі:« О, ох, хо, хо, х! Грішний, багато в чому грішний." ". За тобою, як за всяким, водяться грішки."«Ви до церкви ніколи не ходите, а я, по крайній мері, в вірі твердий і щонеділі буваю в церкві».
Городничий любить грати в карти,
як і інші чиновники міста N:« А у мене, падлюка, випонтірував вчора сто рублів». (Лука Лукич про те,
що городничий грає в карти).
ОБРАЗ І ХАРАКТЕРИСТИКА Земляники В КОМЕДІЇ "РЕВІЗОР"
Зі слів автора Земляника : «піклувальник богоугодних закладів, дуже товста, неповоротка і незграбна
людина, але при всьому тому пронира і шахрай. Дуже послужливий і метушливий…»
Артемій Пилипович працює чиновником. Відповідає за всі богоугодні заклади в місті: лікарні, притулки, навчальні заклади, богодільні. Одружений. Багатодітний батько, який має п'ять різностатевих дітей.
Насправді за
простакуватою зовнішністю Артемія Пилиповича ховається хитра, лицемірна людина
здатна на догоду власних інтересів без докорів сумління підставити ближнього.
Недбалість. Як і
більшість чиновників, він абсолютно байдужий до роботи. У ввірених йому
закладах твориться бог казна-що. Хворі в брудному одязі гуляють по коридору.
Запах тютюну перебиває всі інші. Над лікарняними ліжками немає жодної таблички
з прізвищем пацієнта. Ліки і ті не доходять до хворих.
Зарозумілий. Земляника високої думки
про себе. Люди, що займають становище в суспільстві нижче, ніж у нього,
автоматично стають в його очах неповноцінними. Пацієнти у ввірених йому
закладах живуть своїм життям. Нікому до них немає ніякого діла. З Християном
Івановичем у них свій погляд на простих смертних. «...чим ближче до натури, тим краще;
ліків дорогих ми не вживаємо. Людина проста: якщо помре, то так і помре; якщо
одужає, то і так одужає».
Брехун. Прикинутися, що він любить свою роботу і сумлінно виконує обов'язки. «Можу сказати, що не шкодую нічого і ревно виконую службу…»«З тих пір, як я прийняв начальство, - може бути, вам здасться навіть неймовірним, - все як мухи одужують. Хворий не встигне увійти в лазарет, як вже здоровий; і не стільки медикаментами, скільки чесністю та порядком…»
Мати такого друга, ворога не треба. Земляника заради кар'єрного росту здатний зрадити і підставити тих, хто з ним пропрацював поруч пліч-о-пліч не один рік. На його думку заради досягнення мети можна використовувати всі засоби, як на війні. Бажаючи сподобатися Хлестакову, здав суддю, поштмейстера, Луку Лукича з потрохами, та ще й ладен усе це викласти на папері.«Ось тутешній поштмейстер зовсім нічого не робить; всі справи зовсім занедбані: посилки затримуються...«Суддя теж… їздить тільки на зайців, в урядових приміщеннях держить собак, і поводження, якщо признатися перед вами,— звісно, на користь вітчизні, я повинен це зробити, хоч він мені рідня і приятель,— поводження най пристойного».«От і доглядач тутешньої школи... Я не знаю, як могло начальство довірити йому таку посаду; він гірше, ніж якобінець, і такі подає юнацтву неблагонадійні думки, що й висловити важко. Чи не скажете, я все це викладу на папері»?
Лестивий,
послужливий. Він звик підлабузнюватися перед начальством, жорстокий і розважливий, Земляника прекрасно знає
чого хоче від життя і як цього домогтися
ОБРАЗ І ХАРАКТЕРИСТИКА Ляпкіна-Тяпкіна В КОМЕДІЇ "РЕВІЗОР"
Прізвище даного персонажа повністю відповідає тому, як він ставиться до своєї роботи. Аммос Федорович працює суддею. Носить чин колезького радника. Рівно п'ятнадцять років віддано роботі.«...вже п'ятнадцять років сиджу на суддівському стільці»
Стільки років, а толку немає. До своїх обов'язків він ставиться безвідповідально. Більше створює видимість, що працює, а насправді нічого не робить.«...як загляну в доповідну записку – а! Тільки рукою махну…»
За таке безладне ставлення до службових обов'язків, він ще примудряється отримувати нагороди. Питається, за які такі заслуги.«За три триріччя представлений до Володимира 4-го ступеня за ухвалою з боку начальства».
В установах, які знаходяться під його контролем, абсолютно ніякого порядку. У суді тримають гусей, немов у колгоспному сараї."...сторожа завели домашніх гусей з маленькими гусенятами, які так і шастають під ногами. Воно, звичайно, домашнім господарством заводиться всякому похвально, і чому ж сторожу не завесть його? Тільки, знаєте, в такому місці непристойно…»
Всім в місті відомо, що Тяпкін-Ляпкін любитель брати хабарі. Він не приховує від інших свою пристрасть. Причому бере не грошима, цуценятами хортів. Щиро вважаючи, що в його вчинках немає нічого протизаконного.«...говорю всім відкрито, що беру хабарі, але чим хабарі? Борзими цуценятами…
Цуценятами бере,
тому що є пристрасним шанувальником полювання. «Суддя їздить тільки за зайцями…»
Великий любитель
собак. За очі ті, хто знає його згубну пристрасть до чотириногим друзям, між
собою прозвали Тяпкіна-Ляпкіна «суддя-собачник».
У Тяпкіна-Ляпкіна завищена самооцінка. Він звик вважати себе розумнішими за інших. Насправді все йде набагато інакше. Всі його знання складають прочитані ним близько шести книг, але зате яка зарозумілість. Звичайні люди для нього порожнє місце. Адже вони нічого з себе не уявляють, навіщо їх брати до уваги."Ляпкін-Тяпкін, суддя, людина, яка прочитала п'ять або шість книг, і тому дещо вільнодумний. Мисливець великий на здогадки, і тому кожному слову своєму дає вагу».
У Ляпкіна- Тяпкіна погана репутація. Люди
подейкують про таємний зв'язок судді із заміжньою дамою, дружиною поміщика
Добчинського. Адже не випадково її діти вилита копія судді. «Є один поміщик,
Добчинський, якого ви бажали бачити; і як тільки Добчинський куди-небудь вийде
з дому, то він там і сидить у дружини його, я готовий присягнути...І навмисне
подивіться на дітей його: ні одне з них не схоже на Добчинського, але всі,
навіть маленька дівчинка, як вилитий суддя…»
На дозвіллі суддя любить віддаватися філософським роздумам на різні життєві теми і не тільки. Його хвилює тема створення світу, вавилонське стовпотворіння. « ...що не слово, то Цицерон з мови злетів...». «...ви не тільки про собак, але і про стовпотворіння…»
Найкращий друг судді Земляника, за сумісництвом є йому родичем.«Він мені рідня і приятель».
Неосвічений. Не спромігся вивчити французьку мову, якою повинні володіти всі освічені дворяни.Атеїст. Не вірить в бога і старанно обходить Церква стороною."Зате ви в бога не віруєте; ви в церкву ніколи не ходите…»
Образ Тяпкіна-Ляпкіна не є позитивним. Займаючи таку серйозну посаду, і так ставиться до своїх посадових обов'язків не можна. Правосуддя для нього не грає ніякої ролі і стоїть на останньому місці. Перші місця займає хабарництво і підлабузництво перед начальством.
ОБРАЗ І
ХАРАКТЕРИСТИКА ХЛОПОВА В КОМЕДІЇ "РЕВІЗОР"
Хлопов займає посаду доглядача училищ, тобто
він керує всіма училищами міста N і відповідає за освіту населення:
Чин Хлопова - титулярний радник: «...Маю честь
представитися: доглядач училищ, титулярний радник Хлопов...» Цивільний чин IX классу, до нього зверталися Ваше
благородіє.
Лука Лукич Хлопов одружений. Його дружина
кличе його ласкаво Луканчиком
Хлопов погано виконує свою роботу, як і інші
чиновники міста N: «...Ось і доглядач тутешнього училища ... Я не знаю, як
могло начальство повірити йому таку посаду: він гірше, ніж якобінець, і такі
вселяє юнацтву несприятливі правила, що навіть висловити важко...».
У навчальних закладах міста N немає порядку, і в цьому винен Хлопов:«...А ось вам, Лука Лукич, так, як доглядачеві навчальних закладів, потрібно подбати особливо щодо вчителів. Вони люди, звичайно, вчені і виховувалися в різних колегіях, але мають дуже дивні вчинки., натурально несумісні з вченим званням...».
На відміну від них Лука Лукич – самий
справжній боягуз, не здатний боротися за власні права. Це
характеризують і його улюблені фрази, які він регулярно вимовляє: «Авось пронесе і як би
нічого не сталося». Він боїться людей, які вище
його чином: «...Не можу, не можу, панове. Я, зізнаюся, так вихований, що, заговори зі
мною одним чином хто‑небудь
вище, у мене просто і душі немає…»
Хлопов любить грати в карти, як і інші
чиновники міста N: «...А у мене, негідник, випонтував вчора сто рублів...»
Від Хлопова весь час смердить цибулею: «...Доглядач училищ протухнув наскрізь
цибулею...».
Він типовий представник того суспільства,
в якому людина не звикла сміливо висловлювати власну думку і взагалі мати її.
ОБРАЗ І ХАРАКТЕРИСТИКА ПОШТМЕЙСТЕРА В
КОМЕДІЇ "РЕВІЗОР"
Іван Кузьмич
Шпекін займає посаду поштмейстера в місті N. Він надвірний радник: чин VІІІ класу в Табелі про ранги.
До нього зверталися Ваше благородіє.
«...Маю честь
представитися: поштмейстер, надвірний радник Шпекін...»
Прізвище
цього героя утворене від
слова «шпик», що означає таємного агента або сищика.
Почмейстр відповідає за пересилання листів, а
також керує поштовими станціями, кіньми та доглядачами і т. д. Він грамотна і
вихована людина, що підкоряється начальству і своїй роботі.
Про зовнішність
поштмейстера відомо наступне: «...почтмейстер, входить витягнувшись, в мундирі,
притримуючи шпагу...».
« ...Почтмейстер вилитий департаментський
сторож Міхєєв; мабуть, також, негідник, п'є гірку...» (поштмейстер схожий на сторожа-п'яницю)
Поштмейстер
нічого не робить, тому на місцевій пошті справи йдуть погано:
"...Ось тутешній поштмейстер абсолютно
нічого не робить: всі справи у великому запущенні, посилки затримуються...
будьте ласкаві самі навмисне розшукати..."
Поштмейстер
розкриває і читає чужі листи, користуючись службовим становищем. Він робить це
не з обережності, а з цікавості: «...Знаю, знаю... Цього не вчіть, це я роблю не те щоб з обережності, а
більше з цікавості: смерть люблю дізнатися, що є нового на світі. Я вам скажу,
що це прецікаве читання. Інший лист з насолодою прочитаєш – так описуються
різні пасажі... а повчальність яка... краще, ніж в «Московських відомостях»!
Шпекін іноді
залишає собі чужі листи, якщо вони йому особливо подобаються. В результаті такі
листи, звичайно, не доходять до адресата: «...Шкода, однак ж, що
ви не читаєте листів: є прекрасні місця. Ось нещодавно один поручик пише до
приятеля <...> Я навмисне залишив його у себе. Хочете, прочитаю?..»
Наприкінці п'єси
саме поштмейстер викриває Хлестакова, роздрукувавши його лист другу в
Петербург: «...Поштмейстер, мені здається, теж дуже хороша людина. Принаймні,
послужливий...».
Тільки Шпекін запитує у Хлєстакова про претензії до його роботи. На всі питання він відповідав швидко і стримано. Коли поштмейстер давав хабар уявному ревізорові, то, радіючи , повідомив, що з його роботою все гаразд і немає проблем. Крім того, саме Шпекін дав Хлестакову одну з кращих трійок коней, для того, щоб той комфортно і з приємними враженнями виїхав з міста.
Домашня робота
Виконати завдання № 12 на ст. 196 (письмово) Підготувати звіт про діяльність чиновників - вказати на недоліки в їхній роботі.
